Суббота, 04.05.2024
ВСЁ ТУТ
Меню сайта
Категории раздела
Юмор [2]
Смешные статьи
Интересное [62]
Интересные материалы
Книги [0]
скачать книги
Наш опрос
Что бы Вам не хватает на этом сайте
Всего ответов: 47
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Чтиво » Интересное

Один із мальовничих куточків Києва - с.ДВС (Водогін)
image
ДВС селище — селище Дніпровської водної станції. Розташоване в Оболонському р-ні Києва, поблизу шляху на Вишгород (між вул. Богатирської та Мінським пр-том). З іншими частинами Києва забудовою не з`єднане.

Селище ДВС збудоване у 1950-і роки як селище для персоналу Дніпровської водної станції (в народі щодо селища також поширена назва «Водогін»). Мало назву селище Дніпроводгоспу.

Було прокладено центральну дорогу — вулицю Дніпроводську та 4 вулиці. Основна забудова — 2-5 поверхова.
Специфічні "селища майстрів" в місті існували завжди. Згадаймо урочища Гончарі, Кожум`яки, пізніше - Саперна Слобідка, врешті-решт, нинішні квартали вагоноремонтного і верстатобудівного заводів. Але абсолютно унікальний в цьому плані селище Дніпровської водної станції, він же - ДВС, він же Водогін, розташований на самій північній околиці міста. Цей квартал працівників водоканалу мало знайомий городянам, але він живе своєю неповторною життям, в яку останнім часом все більш вторгаються тривога і невпевненість у завтрашньому дні.

Дістатися можна маршрутним таксі від площі Шевченка та автобусом від станції метро "Героїв Дніпра". По дорозі саме час згадати передісторію виникнення цього міського кварталу. Як відомо, перша спроба створити в місті повноцінну каналізаційну мережу з використанням річкової води датується ще 1894 роком, але епідемії тифу і холери призвели до того, що водопровідне товариство в 1909-му відмовилося від забору води з Дніпра і перейшло на артезіанське водопостачання. Реабілітувати ідею взялися в 1939 році, з введенням в дію Дніпровської водної станції. З цього часу місто перейшло на змішане водокористування - річкове і артезіанське. А для обслуговуючого персоналу станції в тутешніх лісах побудували перші будинки. Після війни поселення розширилося, отримавши народна назва "Водогін".

Через двадцять хвилин їзди наш автобус зупиняється в суспільному та культурному центрі Водогіну - на досить охайним площі з акуратними лавочками під ажурними ліхтарями з одного боку і гастрономом з кафе - з іншого. Так би мовити, чіткий вододіл між духовним і тілесним в житті селища. До речі, про "водяній" професії творців селища нагадують навіть назви магазинів (наприклад, "Водолій"), ну, і зрозуміло, бювет, встановлений на центральній площі, в тому місці, де раніше стояли статуї вождів.
image
image
image
Київ або не Київ?

У селищі ДВС ніколи не було приватного сектора, так як збудували водогін серед незайманих лісів. Але в той же час тут чітко розрізняються чотири хвилі будівництва. По-перше, це самі старі будинки барачного типу, побудовані ще в тридцяті роки. Далі йде основна забудова - це двоповерхові особняки з хитромудрими балконами, стрункими дахами з деякими "архітектурними надмірностями", притаманними початку п`ятидесятих. Вони, до речі, і задають геометрію тутешніх вулиць - центральної Дніпроводській, а також перпендикулярним вулицях Восьмого березня і, як не дивно, Павлика Морозова. Всі інші будівлі - це прибудовані збоку "хрущовські" вдома, та ще дві дев`ятиповерхові "малосімейки", зведені в 1979-му. Всюди чисте лісове повітря - село адже з усіх боків оточене лісом, чути як десь над головами невпинно працюють дятли. Тим прилеглих сосен якісь дбайливі люди встановили гойдалки, турніки. Серед дерев притулилася школа-дев`ятирічки, після закінчення якої у випускників є вибір, де продовжувати навчання - в найближчій школі Вишгорода чи все-таки в "великому" Києві.

- Ми не вважаємо себе околицею, - гордо заявляють бабусі біля під`їзду одного з будинків, але при цьому говорять про столицю як про якомусь іншому місті. "Поїхати в Київ", "київська влада" - раз у раз повторюють вони. Влада ці люди, до речі, дуже недолюблюють. На парканах розвішані заклики писати листи Ющенку на захист городів водогонцев, які передаються в оренду третім особам. Тривогу викликають чутки про нове будівництво на території селища ДВС і реконструкції старих кварталів.

- Нам пропонують на час ремонту переселитися на Троєщину! - Обурюється пенсіонерка Ніна Іванівна. - Але багато хто просто не вірять, що потім їм вдасться повернутися. Місця тут просто чудові - природа, недалеко річка, куди на риболовлю любив приїжджати ще колишній глава ЦК КПУ Шелест. Тому бажаючих отримати землю багато.
image
image
image
image
image
image
image
Сарайне царство

Тут аж ніяк не забули, що таке "прокидатися з першими півнями" в самому прямому сенсі слова. Півні і кури вальяжно ходять по вулиці, причому не звертаючи уваги на тутешніх котів - представників якоюсь особливою, водогін породи, що відрізняється підвищеною пухнасті. Відсутність приватних ділянок і льохів для водогонцев компенсувалося великою кількістю вільного місця. Тому найбільш заповзятливі жителі селища ДВС взялися за будівництво сараїв. І не просто сараїв, а якихось індивідуального проекту конструкцій різних розмірів і з різних будматеріалів, але обов`язково з столиком і невеликим курником. З часом вони розрослися так, що перетворилися на справжні вулиці стоять впритул один до одного будівель, що нагадують нетрі де-небудь на Гаїті. Напевно, тут можна було б проводити змагання з пейнтболу. Або яку-небудь гру зі спортивного орієнтування. Або використовувати як натурні майданчик для зйомки фільмів з життя африканських країн.

До речі, дорога до селища ДВС відходить від Димерського шосе в ліс під прямим кутом, і якщо б не зупинка з написом "Водогін", важко було б і уявити, що там за деревами знаходиться міський квартал. Своєю непомітністю він чимось нагадує просіку у житомирських лісах, за якої причаївся військове містечко Макарів-1, той самий, в якому деяких не зовсім тверезим російським журналістам зрідка бачаться "в`язниці НАТО". І можливо, саме так було задумано. Як не дивно, що довгий час селище було до деякої міри засекреченим через свою прив`язки до стратегічного об`єкту - водоканалу.

- Уявляєте, в шістдесятих роках його навіть на картах не було, - продовжує свою розповідь Ніна Іванівна, - прописатися тут могли виключно співробітники станції, а пізніше ще персонал Київської ГЕС. Селище, звичайно, колючим дротом НЕ обгороджували, але городяни в такі важкодоступні місця рідко потрапляли. А жителі водогону мали все необхідне для життя в своєму селищі, щоб не виїжджати зайвий раз у велике місто ... Зараз, звичайно, все не так. По-перше, будь-хто вже може купити тут квартиру. Та й не всі діти першопоселенців вирішили йти шляхом батьків і працювати на водоканалі. Так що сьогодні, звичайно, водогін - не такий "вузькопрофесійний" квартал, яким був раніше. Хоча все одно, людей, пов`язаних з водоканалом, тут живе дуже багато.
image
image
image
image
Водогінська школа №18
image
image
Та дитячий садочок...
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Розклад руху автобусу №41:)
image
image
image
image
image
Категория: Интересное | Добавил: Vitek25 (17.05.2010)
Просмотров: 1098 | Теги: интересное | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Гость !



Гость, мы рады вас видеть. Пожалуйста зарегистрируйтесь или авторизуйтесь!
Поиск
Друзья сайта
Всё для uCoz и не только... Каталог сайтов
Сделано Шаталовым © 2024